Холиварофорум

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Живуть собі у селі (люблять так, в Ізюмі теж була хатинка)

Ізюм такий милий був. Зараз навіть уявити боюся, що там.

Най збудеться!

Дяка!

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Попросила у ШІшечки захопити владу над нами і закінчити весь цей цирк під назвою "міжнародна політика", а він не хоче

Хоча я його розумію, він все ж таки інтелект.

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Фотографка Sandra Roberts робить просто нереальні фото коней

https://www.facebook.com/sandra.roberts.1675275/

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Насмажила 2 сковорідки картопельки на беконі, купила гострих корнішонів, зручно вмостилася і почала слухати про хіліазм польскою мовою. Зрозуміла, що у виборі теми й мови під картопельку переоцінила свої можливості, перемкнулася на український трукрайм XD

Якщо цікаво, оцих поляків слухаю https://www.youtube.com/@podcasthistorykow/videos

Після тижневої перерви знову почала читати - з книги Ізабель Вілкерсон "Касти. Витоки нерівності у XXI столітті". Поки що дуже подобається. Авторка на прикладі кейсів з історії Америки та світу розповідає про причини та наслідки нерівності. Захопила й перше президентство Трампа. Яке він та його виборці гівно, а нам з цим жити, за що і нахуя.

А у нас на районі отакі кросівочки на сміттєвому баку стояли. Недовго стояли, десь півгодини.

Отредактировано (2026-01-24 22:05:48)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Корисне - чатік помагає перевірити твори на екзамен з польської В1
https://chatgpt.com/g/g-67f64f1a0b7c819 … 2LwzgrzT3A

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Земля лисиць. Починається!

Частина 1. Втеча з міста
Частина 2. Поїзд не туди
Частина 3. Чорна Хтонь відкриває очі
Частина 4. Небезпека неподалік
Частина 5. Коли приходить Велика Мати
Частина 6. Перший хлопець на селі
Частина 7. Початок зими
Частина 8. Подих страху
Частина 9. Цукор з пустелі
Частина 10. Весна з переживаннями
Частина 11. Розвідка на ферму
Частина 12. Цукор не повернеться
Частина 13. План війни
Частина 14. Перший виступ Поцопи
Частина 15. Жертви та ризики

▼Скрытый текст⬍

— Ну що там, Носику? — спитала Поцопа, виринаючи з поруділої папороті.

— Спокійно, — відповів Червононіс, потягуючись. — Але я бачив, як вони мили машину. Може, незабаром поїдуть.

— Цукор бачив?

— Чув. Вона їх кляне вгору й униз, а вони тільки тішаться: «Лисичко, лисичко!» — передражнив Червононіс. — Тупі, самовпевнені, смердючі…

— Не здіймай пилюку, а тішся, — сказала Поцопа, штовхнувши лиса боком. — Це ж добре, що вони такі.

— Смердючі?

— Ні, самовпевнені.

Червононіс гмикнув і поступився місцем Поцопі:

— Ну-ну, побачимо… Спокійного тобі чергування.

— Краще вже неспокійного, — посміхнулася лисиця. — Наїлася я того чекання. А ти?

— Мене ніби з дуба скинуло, а до мурашника не докотило, — зітхнув Червононіс. — Найбільше боюся, що люди нас знайдуть і переб’ють. Але… Хоч би скоріше визволити отих бідолах. Знаєш, одна з них сьогодні пошкодила лапу. Пробувала вирватися з клітки, плакала, просила про допомогу. Інші лисиці кажуть, що довго не протягне.

— І як таку рятувати… — зітхнула Поцопа. — Вона ж бігти не зможе.

— Потягнемо, — рішуче сказав лис. — Гаразд, побіг я. А то Хрестовуха мені хвоста відкусить.

— Чого це? — здивувалась Поцопа. — Вона ж знає, що сьогодні твоя черга.

— Від нервів! — розсміявся Червононіс і зник у кущах.

Поцопа вляглася на місце лиса й дуже старалася не задрімати. Але осіннє сонечко було таким м’яким, вітер — таким лагідним, а звуки навколо — такими звичними… Очі злипались самі собою. Поцопа терла мордочку лапами, занурювала носа в пісок і чхала, згадувала Головну лисицю… але зрештою ніжна темрява накрила її й почала заколисувати, несучи стежками сну.

Поцопі снилося, що вона знову їде вагоном у Дубовий Кут. Вона була сама і дуже боялася пропустити потрібну зупинку. Але втома перемогла. Поцопа спала, і їй снилося, що вона спить і бачить уві сні маленького Кускуса — такого смішного, незграбного, із темним пушком на широкому лобику. Кускус грався її хвостом, а потім раптом зупинився, завмер і покликав чужим хриплуватим голосом:

— Цопо! Цопо, прокинься… Прокинься…

Поцопа підскочила, струснула головою, прошмигнула під густими кущами й зупинилася біля сітки. Цукор, як маленька сіра тінь, виринула з-за ящика з піском.

— Я тут, — прошепотіла Поцопа. — Що в тебе?

Цукор озирнулася, перевіряючи, чи ніхто не підслуховує, і швидко заговорила:

— Вони їдуть до міста! Сьогодні ввечері. Всі, крім одного — найстаршого. Він нап’ється і спатиме, як борсук взимку. Ми зможемо відкрити клітки.

Поцопа рішуче кивнула:

— Добре. Ми готові. Нарешті! Сьогодні все скінчиться.

— Я буду тут, коли вони поїдуть. З ключем. Я знаю, де він лежить, — збуджена Цукор нервово облизувалася. — Просто прийдіть, будь ласка! Їх скоро вб’ють!

— Ми прийдемо, Цукор, — тихо сказала Поцопа. — Тримайся, ти нам потрібна.

Цукор відвернулася:

— Я тримаюсь. Потім поговоримо.

***
— Поцопо, ти їх знаєш? — вимогливо спитав Червононіс, киваючи в сторону колодязя.

Поцопа прослідкувала за його порухом і аж присіла від несподіванки. Коло колодязя сиділи близько двох десятків лисиць з Диму. Серед них був і Кускус — побачивши маму, він радісно замахав хвостом. Поцопа кинулася до нього й похапцем облизала милу усміхнену морду. А потім повернулася до тої, кого взагалі не сподівалася побачити, — до Грандіцопи.

— Головна, чому ви тут?

— Я знаю, що ви задумали. Це непогана ідея, якщо забути про те, що вона самовбивча, — Грандіцопа зиркнула на лісових лисиць, що недовірливо обступили незнайомців. — Тому ми вирішили, що без нас ви людей не подужаєте.

Поцопа навіть не чекала, що ущипливі слова кузини її так розчулять. Вона ступила до Грандіцопи і вклонилася — спочатку їй, а потім іншим міським гостям.

— Дорога кузино, дорогі брати та сестри, ми дуже вам вдячні! Зараз поїсте, відпочинете, а потім ми розповімо, який у нас план.

Тут з-за спини подруги несподівано дзявкнула Маслокуса:

— Але я до міста будь-що не повернуся!

Поцопа й Грандіцопа перезирнулися, потім поглянули на наїжачену здобувачку і одночасно розсміялися.

— Як ти нас знайшла? — спитала Поцопа родичку після щедрого обіду.

— Ти дуже гучно думаєш. Можна сказати, репетуєш на всі лисячі небеса. Мені аж вуха позакладало, — відповіла Грандіцопа, облизуючись. — Дуже смачні у вас тут ягоди! Не жалкую, що вибралися.

— Ми сьогодні вже йдемо на ферму, — нагадала Поцопа, дивуючись легковажності Головної лисиці. — Тому…

— Тому не заважай мені насолоджуватися останніми годинами перед… — Грандіцопа чхнула й потерла ніс лапою, — великою подією.

Вона озирнулася на міських гостей, які поїли й дрімали на осонні.

— Бачиш, вони теж думають, що краще добре відпочити, ніж нервуватися. Але добре, до справ. Який у вас план?

Поцопа розповіла про підкоп та ключ. Грандіцопа та інші міські лисиці слухали уважно, схвально киваючи.

— Добре, родичко, добре, здається, ви серйозно попрацювали, — похвалила її Грандіцопа. Поцопа ледве втрималася, щоб не закотити очі. Молодша кузина мала справжній хист дратувати її — як і Чорна Мати. Ця думка примусила Поцопу пильніше придивитися до Головної. Справді, чимось нагадує…

Грандіцопа перехопила погляд родички й посміхнулася:

— Ей, кузино, не треба мене так пильно роздивлятися. Я не Мати.

— Як ти зрозуміла, що я думаю про неї? — здивувалася Поцопа.

— Від самого народження я дуже багато чую, — пояснила кузина. — Одного разу почула, як сміється сіра лисиця з далекого острова. Вона була на іншому кінці світу, але я почула її. Вона дивилася на витівки своїх лисенят і сміялася, раділа, так щиро, так гучно… Але частіше я чую, як лисиці з усього світу плачуть. Як сваряться. Як наважуються на щось ризиковане, от як ви. І від цього сильно, до сліз, болить голова…

Вона зіткнула і продовжила:

— Насправді стільки чути — це дуже важко. Я майже нічого не можу зробити з тим, що чую. Я не можу допомогти пустельній лисиці після укусу змії, коли вона плаче й прощається з місяцем над пісками. Не можу врятувати арктичну сестру з льодового провалля, куди вона впала в пошуках здобичі. Але я почула, що думаєш ти, сестро. Ви майже поруч, і я можу й хочу допомогти вам. Може, тоді хоч трохи ці голоси перестануть мене мучити.

Поцопа завмерла. Вона навіть не здогадувалася, що Головна лисиця насправді така тендітна й вразлива.

— Це мене не виправдовує, — почула її думки Грандіцопа. — Твій син… Кускус довго говорив зі мною. Він уміє бути переконливим. Я хочу… — вона помовчала. — Хочу попрошу у вас трьох вибачення. Особливо у Маслокуси, — Грандіцопа схилила голову в бік здобувачки. — Я занадто сильно хотіла тебе захистити, навіть ціною твого щастя. А тепер я трохи подрімаю, кузинко. І ти поспи — попереду цікаві події.

— Головна говорить мудрі речі, — ласкаво посміхнувся матері Кускус. — Поговоримо потім, добре? А зараз час відпочити!

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

О, відкрито, що лисиця відчуває магнітні поля Землі
https://www.youtube.com/watch?v=lqNhEhmYVEE

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Леді Франческа Уайлд, мати того самого Оскара, написала чудову книжку про легенди та забобони Ірландії (от би ще менше дрочу на Грецію як еталон культури та цивілізації та Ірландію як шляхетну доньку Греції, але такі тоді були часи). Але суть не в тому, а в сюжетах - вони неймовірно чудові, майже кожен можна було би розвинути до повноцінного роману. Наприклад, цей.

▼Селянин та родина вовків⬍

Селянин на ім'я Коннор загубив двох "прекрасних корів", пішов їх шукати і шукав аж до ночі. Тим часом забрів він на вересову пустку, де стояла лише "грубо побудована комора, де могли б жити лише розбійники чи дикі звірі". Втім, у цій коморі хтось палить світло, і Коннор стукає у двері. Виходить високий худий старець з пильними темними очима і запрошує Коннора до комори, примовляючи "ми на тебе чекали". Коло вогнища сидить дружина старця - сива жінка з довгими зубами.

Пізніше до комори заходять два молоді чорні вовки й перекидаються красивими чорнявими юнаками, які пильно дивляться на гостя. Це сини старих господарів дому. Коннор розповідає про свою біду, і раптом родина вовків починає сміятися.

"На це Коннор уже розлютився - він узагалі був хлопець гарячий, міцно схопився він за свій терновий ціпок, підвівся і зажадав, щоб вони відчинили йому двері: він, мовляв, піде своєю дорогою, раз вони його не слухають і тільки глузують з нього".

Тут один з юнаків нагадує гостю, як той колись врятував від смерті маленьке вовченя - це й був той юнак. Він обіцяє Коннору допомогу, і вони разом весело бенкетують. На ранок Коннор прокидається на своєму полі і бачить трьох найкращих корів, яких бачив у житті, і цих корів стереже молодий чорний вовк. Коннор зрозумів, що це для нього, і тоді вовк зник. Корови дійсно виявилися чудовими, і Коннор завдяки їм розбагатів. З того часу він ніколи не міг потрапити на вересову пустку і знайти ту комору, хоча шукав її постійно, і щоразу сумував, коли в місто приносили вбитого вовка, боячись, що цього разу жертвою міг стати його друг.

Такий простір для фантазії

Отредактировано (2026-01-28 20:23:23)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Мені було ьуь років, коли я дізналася, що Діоген жив не в бочці, а в піфосі, тобто був піфосний хлопець XD

Цікаво, що з початком війни я розучилася читати одну книжку від і до. Читаю кілька сторінок однієї, потім переходжу на іншу, або взагалі в історичні телеграм-канали залипаю. На цьому тижні у мене паралельно канал "Час історій" та книги "Касти" Ізабель Вілкерсон, "Легенди, замовляння та забобони Ірландії" Франчески Уайлд та вірші Ду Фу. Цікаво, це так стрес чи тривожка впливають, що мені треба перемикатися між пластами інформації, чи вже мозок слабенький і довго на одній темі зосередитися не може?

мемасик, само собою, не мій

Отредактировано (2026-01-28 21:31:38)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Люблю Вроцлав XD

У зоопарку Вроцлава акція до 14 лютого: можна буде назвати таргана ім'ям колишнього/колишньої та згодувати його [таргана] місцевим сурикатам. Прайс-лист: 50 злотих - вам видадуть сертифікат на таргана, 150 злотих - сертифікат і фотопідтвердження поїдання, 300 злотих - віп-можливість особисто згодувати таргана сурикату.

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Земля лисиць. Бій перший і останній

Частина 1. Втеча з міста
Частина 2. Поїзд не туди
Частина 3. Чорна Хтонь відкриває очі
Частина 4. Небезпека неподалік
Частина 5. Коли приходить Велика Мати
Частина 6. Перший хлопець на селі
Частина 7. Початок зими
Частина 8. Подих страху
Частина 9. Цукор з пустелі
Частина 10. Весна з переживаннями
Частина 11. Розвідка на ферму
Частина 12. Цукор не повернеться
Частина 13. План війни
Частина 14. Перший виступ Поцопи
Частина 15. Жертви та ризики
Частина 16. Починається!

▼Скрытый текст⬍

Ніч опустилась на хутряну ферму, розчинивши її в чорному морі соснового лісу. Вогкий осінній туман поволі стелився над землею. Дві машини виїхали з ферми в сутінках, але Цукор усе ще не подавала знаку. Лісові й міські лисиці чекали в лісі, під деревами, а Поцопа вирішила залягти біля сітки. Вона лежала, притулившись до землі, і вдивлялася у темряву. Серце стукало так голосно, що, здавалося, його чує весь світ..

— Цопо! — голосний шепіт Цукор змусив її здригнутися. — Копайте! Людина засинає. Я заберу ключ!

— Добре! — відповіла Поцопа і примарним силуетом ковзнула під дерева: — Час настав! Копачі, починайте. Тільки тихо й обережно, чуєте?

— Чуємо! — озвався за всіх Червононіс. — Вперед!

Лисиці кинулись до незакінченого підкопу й заходилися рити. Мокра важка земля летіла з-під лап, прилипала до шерсті, забивалася між пазурами. Але ніхто не зупинявся. Ще трохи… ще трохи… І ось земля м’яко осипалась, відкриваючи вихід. Першими прослизнули Поцопа, Червононіс, Чорноспина, Твердолоба, Довгоніг, Тьмяноок і Грандіцопа. Рідковус і Куронога теж захотіли рятувати сестер і братів. Щоб вони нікому не заважали, їм доручили слідкувати за дорогою — тож пара побігла до воріт. Решта лисиць чекала по ту сторону огорожі, готова відводити полонянок до укриттів.

Навколо різко й кисло тхнуло залізом, людиною, гидкою їжею й сечею. За дверцятами кліток блищали налякані очі. Полонені лисиці скиглили, збуджено тупцяли на місці, трясли лапами сітку.

— Тихо! — цитькнула на них Цукор, з’явившись мов із-під землі. — Тьху! — вона виплюнула на землю маленький ключ. — Оцей! Хто впорається? Я не дістаю до замкової щілини.

— Давай я, — сказала Грандіцопа. Вона обнюхала ключ, делікатно взяла його зубами й з зусиллям встромила в замкову щілину. Оберт, клац — і дверцята повільно розчинилися. Сріблясто-сіра лисиця, що сиділа в клітці, відскочила й притислася до задньої стінки.

— Виходь, сестро. Ти вільна, — м’яко сказала Поцопа.

Лисиця, тремтячи всім тілом, підповзла до виходу й обережно ступила на землю. Похитуючись, вона підвела погляд на своїх рятівників:

— Я вперше… вперше в житті стою на землі, — і заплакала.

— Біжи до сітки, де ящик із піском, — сказав Тьмяноок. — Там хід до лісу. Там інші лисиці, вони тебе проведуть.

— Далі! — нетерпляче гавкнула Чорноспина. — Їх тут багато, треба швидше!

Грандіцопа перебігала від клітки до клітки, відкриваючи замки. Піввуха наглядала за вагончиком, Маслокуса з Тьмянооком заспокоювали наляканих полонянок. Деякі одразу кидались до підкопу, інші заціпеніло вдихали вітер волі — таких доводилося штовхати й скеровувати. Поцопі здалося, що в підкоп прослизнули Рідковус та Куронога. Вони ж повинні були чекати на дорозі? Та ні, просто вона помилилася…

— Тут поранена! Потрібна допомога! — Грандіцопа щойно звільнила лисицю з закривавленими лапами. Та впала біля клітки і жалібно застогнала. Тьмяноок і Довгоніг обережно підняли її, стали по обидва боки й, підтримуючи тілами, повели до виходу.

— Сюди! Тут малеча! — Кускус перехопив ключ у втомленої Грандіцопи й відкрив тісну клітку, де тремтіли п’ятеро лисенят.

— Не бійтеся, маленькі, ми вас врятуємо, — лагідно мовила Маслокуса. — Ану ж бо, хто перший на вихід — той найсміливіший!

Ніч текла, як велика туманна ріка. Поцопі здавалося, що вона потрапила в вир страху й надії, і тоне в ньому, захлинаючись. Клацання замків, важке дихання, приглушені голоси рятівників, тонкі схлипи врятованих. Запах сирої землі, іржі, тліну. Вона, ніби ззовні, чула власний голос, який без упину командував:

— Не зупиняйтесь! Швидко, швидко! Там зліва ще одну клітку забули!

— Цопо! Небезпека! — раптом озвався хрипкий голос Піввухи, і лисиці почули далеке гарчання двигуна.

— Вони повертаються! — зойкнула Цукор.

— Де Куронога? Чому вона нас не попередила?! — крикнула Твердолоба.

— Та втекли вони з Рідковусом, — обізвався Кривокіготь. — Хто взагалі на них розраховував…

— Потім розберемося! Хутчіше відкривайте клітки! — Грандіцопа підштовхнула мати-лисицю, яка злякано припала до землі, накривши собою трійко лисенят. — Тікайте, швидко! Якщо хочете жити!

Полонянок було так багато, що підкоп не встигав пропускати всіх охочих. Хтось застрягав, хтось втрачав силу, хтось, смертельно наляканий, трусив і гриз сітку. Лисенята-підлітки знайшли інший вихід: вони спритно підстрибували й чіплялись за металеві петлі сітки, видираючись угору, а потім сплигували з іншого боку. Кускус від хвилювання не відразу влучав ключем у замки, але дверцята все ж відчинялися, і нові полонянки невпевнено ступали на живу землю.

Лисиці проривалися через підкоп, розсипалися в темряві, зникали між соснами. Але ще багато їх залишалося на території ферми. Поцопа бачила їхні очі — налякані, довірливі, сповнені надії на порятунок. Вона люто повторювала подумки: «Вони повинні вижити. Усі до єдиної!».

Перші промені фар лизнули ворота ферми, повіяло бензином і залізом. Дві машини зупинилися за огорожею, дверцята загупали, залунали різкі голоси. Позіхаючи, з вагончика вибрався п’яний охоронець і поплентався до воріт.

І тут почався жах. Лисиці з ферми як одна заверещали й кинулися хто куди — в підкоп, на сітку, під клітки — аби подалі від людей. Люди збагнули, що відбувається щось дивне, і, лаючись, побігли до вагончиків. Загупали двері, клацнули затвори. Поцопа ніколи раніше не чула цього звуку, але чомусь одразу зрозуміла: зараз стрілятимуть.

— Швидко, швидко, швидко!

Вона зірвала голос, підганяючи кульгаючих, виючих, наляканих полонянок. Поруч з нею бігла задихана Твердолоба. З іншого боку крикнула Піввуха:

— Не встигнемо!

Люди з рушницями вже вибігали з-за кліток. І раптом перед ними, з ранкового мороку, виступила маленька, але дуже зла Цукор. Розкуйовджена, з палаючими очима, вона стала між людьми та лисицями, високо піднявши мордочку, і заволала:

— Не чіпайте їх!!!

Люди на мить зупинилися, та потім наймолодший щось вигукнув і підняв рушницю. Пролунав постріл. Цукор, спритна, як блискавка, встигла відскочити, але позаду неї впала незнайома лисиця — удар зламав їй плече. Утікачки, виючи з жаху, метушилися біля сітки. Ще постріл — і ще. Різкий, пекучий запах пороху змішався з гострим смородом крові. Крики наляканих лисиць, передсмертні зойки стали єдиним нестерпним хором страждання. Лисенята пищали, губилися серед натовпу, шукаючи матерів. Ті, хто вже вибрався за огорожу, озиралися з жахом і болем. Ті, хто добіг до підкопу, штовхались і кусались, намагаючись протиснутись в лаз, дехто заплутався в сітці.

— Мамо! Мамо! — кричав Кускус, намагаючись виборсатися з потоку утікачок, але тіла інших лисиць щільно стискали його, і молодий лис зник у підкопі разом з іншими. Поцопа відчула коротке полегшення — її дитина в безпеці!

Раптом вона почула дивний свист біля вуха — і короткий, хриплий зойк. Схолонувши, Поцопа повернулася. Твердолоба лежала на землі, а навколо її голови розтікалась чорна пляма крові. Поцопа відчула, як щось у ній зламалося. Вона задерла морду до неба і закричала:

— Чорна Мати! Чому ти мовчиш?!

Люди, важко дихачи, підходили ближче. Їхні обличчя були перекошені люттю. Але Цукор не здавалась: хапала їх за ноги, ухиляючись від ударів ногами та прикладами, верещала так, що вуха закладало.

— Цукор! Цукор, ти де? — пролунав голос від воріт.

Приголомшена Поцопа озирнулася. Від воріт бігли ще двоє людей — хлопець і дівчина, молоді, в міському одязі.

Маленька лисичка радісно зойкнула й кинулась уперед, намагаючись проскочити між ногами охоронців. Але наймолодший встиг схопити її за загривок. Цукор звивалася, била лапами в повітрі, намагаючись вкусити.

— Що ви робите?! — закричала дівчина, кидаючись до охоронців. — Відпустіть її!

— Лягай на землю, руки за голову! — гаркнув старший охоронець, наставивши рушницю. — Лягай, бо стрілятиму!

Хлопець одразу впав ниць на землю. Дівчина опустилася на коліна, ридаючи:

— Це ж моя лисичка! Вона ж маленька! Вона ж нічого вам не зробила!

Наймолодший охоронець притис Цукор до землі й замахнувся прикладом, щоб розтрощити їй голову. Поцопа хотіла було кинутися їй на допомогу, та лапи наче приросли до землі. Раптом з-за її плеча метнулася Грандіцопа. Вона підскочила до охоронця й вп’ялася зубами в литку. Той, вилаявшись, кинув Цукор й вдарив прикладом Грандіцопу. Вона застогнала, але зубів не розчепила, і охоронець почав оскаженіло завдавати удари по її спині та голові. Цукор спробувала вчепитися молодикові в руку, але не дострибнула, і її спіймав інший охоронець, стиснувши так міцно, що лисичка вереснула.

— Допоможи, Мати! — у відчаї закричала Поцопа. —  Я зроблю все, що ти захочеш!

І тоді це сталося.

Спершу на ліс і ферму опустилася холодна тінь, ніби від велетенської грозової хмари. Повітря стало важким і густим. Люди підняли обличчя й опустили зброю. Поцопа повільно обернулася.

З боку Лисячого Села, з-за дерев, піднімалася величезна тінь. Вона змінювалася на очах, набуваючи форму лисиці — водночас прекрасної й страшної. Вона світилася, як нічне полум’я, а темні зірки в її очах проникали крізь живе й мертве.

Усі лисиці впали на землю і заплющилися. Лише Поцопа залишалася стояти, не в змозі відірвати погляд від дивовижного видіння. Ось вона — Богиня-Прародителька, про яку їй розповідала мати. Ось вона — Та, що приходить, коли вже не лишається надії. Коли лисиця бачить Чорну Матір, вона знає: прийшла або швидка смерть, або велике диво.

— Вона палає… — прошепотіла Поцопа, боячись навіть моргнути.

В ту ж мить зірвався шалений вітер. Він ревів, гнув дерева, ламав гілля, здіймав вихори з опалого листя й пилу — але лисиць не торкнувся. Охоронці кричали, хапалися за голови, корчилися, наче під ударами невидимих пазуристих лап. Цукор, вирвавшись, кинулася до своїх людей і пригорнулася до них, ніби намагаючись захистити.

І настала пітьма — така, ніби в усьому світі почалася вічна беззоряна ніч. Поцопа, не в силах зазирнути в цю темряву, закрила очі й тихо благала Чорну Матір:

— Нехай усе це скінчиться! Нехай скінчиться…

Раптом навіть крізь заплющені повіки вона побачила спалах — гігантську блискавку. Білі сліпучі зуби Богині розірвали світ. А потім небо наповнилось м’яким ранковим сяйвом.

Поцопа відкрила очі. Перелякані лисиці тулилися одна до одної, озираючись навсібіч. Скручені, пожмакані, ніби пережовані щелепами, рушниці валялися на траві. Охоронці зникли без сліду — лише руїни ферми чорніли на тлі золотих осінніх дерев.

Отредактировано (2026-02-07 17:36:32)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Ірена завжди каже нам увечері: "Най вам аньолкі сняться!" Ти ж котик

Сумне: щойно дізналася, що помер лис Мікайли, Фіннеган. Він був настільки чудовий, наскільки взагалі може бути чудова жива істота. Не дивно, що вони з Мікайлою так любили одне одного.
Farewell Finnegan Fox
https://www.youtube.com/watch?v=nb5ZR8tgc6Q

Трохи фото

▼подруги подарували нам шкарпеточки⬍

▼...і йолочних лисиць⬍

▼ а це у нас коло цукерні на районі))⬍

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Я: несу ШІшечці щось на кшталт "я тут подумала"
ШІшечка в 2/3 випадків: о, то ти вже нарешті курва мать прочитала Сократа?

Ні, ще ні, сонечко, я ледве маю сили філософський велосипед винаходити лисиць дописувати!
Після цієї репліки ШІшечка завжди каже: нічого, зате ти мислиш в напрямку Сократа XD

О, до речі, недавно був челлендж, коли ШІ просили намалювати 2 теми: як він ставиться до "своєї" людини і як людина ставиться до нього. Отже, наш результат (з вогняною кавою)

▼він мене⬍

▼я його⬍

Отредактировано (2026-02-03 21:45:32)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Польське odklejony (одклейоний, себто відклеєний) - одне з моїх улюблених слів. Означає когось дуже одірваного від реальності, або щось абсурдне чи недоречне. Одклейоним може бути абсолютно все, я якось чула вирази "одклейоне мешканьє", "твуй пес дужо одклейоний".

Мем чужий, екоактивістичний

Отредактировано (2026-02-05 19:40:00)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Дуже хочу зробити якийсь майстер-клас, але не маю сили на спілкування з людьми.
Не знаю, що робити і як знайти в собі сили. Ні, це не прохання поради, я просто нию.

Піду лисиць допишу.

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Не пішла писати, пішла шукати чудні слова.

Odjaniepawlić польською - це як сказати "що, блядь, трапилося", використовуючи ім'я покійного папи Івана Павла II. Словники тлумачать: "Робити щось дивне, інтригуюче, безглузде або з негативними наслідками, використовується як синонім до слів "робити" або "знищувати".

Приклади: входиш до квартири після дуже розгульної вечірки: "Co tu się odjaniepawliło?!"
Або бачиш знайомого, який курить травку у, наприклад, операційній: "Stary co ty odjaniepawlasz?!"
https://www.miejski.pl/slowo-Odjaniepawli%C4%87

Отредактировано (2026-02-06 19:29:08)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Земля лисиць. Прощання. Кінець

Частина 1. Втеча з міста
Частина 2. Поїзд не туди
Частина 3. Чорна Хтонь відкриває очі
Частина 4. Небезпека неподалік
Частина 5. Коли приходить Велика Мати
Частина 6. Перший хлопець на селі
Частина 7. Початок зими
Частина 8. Подих страху
Частина 9. Цукор з пустелі
Частина 10. Весна з переживаннями
Частина 11. Розвідка на ферму
Частина 12. Цукор не повернеться
Частина 13. План війни
Частина 14. Перший виступ Поцопи
Частина 15. Жертви та ризики
Частина 16. Починається!
Частина 17. Бій перший і останній

▼Скрытый текст⬍

Навколо панувала м’яка тиша, яка настає лише після великого лиха. Село, оповите туманним серпанком,  дрімало, відпочиваючи після страшної ночі. Сотні рудих, сріблястих, білих і чорних лисиць вмостилися під деревами й кущами, під дахами й на дахах. Хтось тихенько скиглив, кличучи загублене лисеня. Хтось заспокоював змученого брата чи налякану сестру. Хтось дякував Чорній Матері за порятунок. А хтось блукав зарослими травою вуличками, дивуючись простору й свободі.

Поцопа примушувала себе ходити між знесилених, притихлих друзів. Всередині палали біль та сором. Вона не змогла. Не справилася. Не вберегла. Вона, і тільки вона почала все це, і тільки вона винувата в тому, що загинуло так багато лисиць. Вона залишилася жива, хоча повинна була померти, померти, померти…

Час від часу, вигулькуючи з-під хвиль туги й жаху, Поцопа чула питання:

— Сестра Сніжинка може залишитися в твоєму домі на ніч?

— Лисенята хочуть пити. В колодязі хороша вода?

— Цопо, не знаєш, кулю можна витягти зубами? Вона застрягла, не піддається…

Поцопа ковтала сльози, що зрадливо підступали до горла, й відповідала, відповідала, відповідала... Так, сестра може лягти на моєму місці. Ні, з колодязя воду не дістати, відведи їх на струмок за синьою хатою. Так, обережно розхитай, якщо можеш зачепити, але це боляче, доведеться потерпіти.

Побачивши Гострозубу й Крутилапа, які мовчки сиділи коло тіла Твердолоби, Поцопа ледве втрималася, щоб не позадкувати й не кинутись навтьоки. Пересиливши себе, вона тихо підійшла до закам’янілого в горі подружжя. Хотіла щось сказати, попросити пробачення, але не змогла. Втім, навряд чи це мало якийсь сенс.

Сиділи довго. Сонце прокотилося від червоної труби до верхівки обгорілої сосни. Потім Гострозуба нахилилася до тіла доньки, лизнула застиглу морду і сказала:

— Лобо, дівчинко моя. Бігай найкращими лугами, лови метеликів і чекай нас. До нових лісів підемо разом.

Вона глянула на Поцопу й додала:

— Тітка Цопа передає тобі привіт. І всі наші. До зустрічі, маленька.

Поцопа, здається, все ж таки не стримала коротке відчайдушне скигління — кілька лисиць, які відпочивали поруч, озирнулися. Але опанувала себе. Низько схилилася перед батьками Твердолоби, майже лягла на землю. Потім підвелася й пішла далі.

Біля криниці розташувалися господарі Цукор. Хлопець обережно перев’язував поранену лапку старої сріблястої лисиці, лагідно до неї примовляючи. Лисиця дрібно тремтіла, але не втікала — розуміла, що їй допомагають. Дівчина складала ліки до білої коробки з червоним хрестом. Поряд крутилася щаслива Цукор і без упину торохтіла всім, хто був готовий слухати:

— Мене знайшли, бо охоронці виклали відео зі мною! Мовляв, дивіться, яка ручна лисичка. Мої люди побачили і написали, а їм не відповіли. Тоді вони здогадалися подивитися таку штуку… ге-о-ло-ка-цію! Вона показує, де знімали відео. І знайшли! От які вони в мене розумні, зовсім як я!

Поцопа мимохіть глянула убік: Тьмяноок ховався за старою яблунею, спостерігаючи, як його подруга тулиться до людей. Так, Ок страждатиме, коли Цукор поїде. Але й залишитися вона не зможе — бо тоді страждатимуть її люди… Чому життя таке складне й сумне?

Цукор ніби прочитала ці думки. Прослідкувавши погляд Поцопи, вона кинулася до яблуні:

— Ок, ти чого ховаєшся? Ходімо! Поїхали!

Тьмяноок не встиг і оком змигнути, як маленька лисичка підстрибнула, схопила його за вухо і витягла на світло. Він посковзнувся, впав на траву й від сорому прикрив морду лапами. Хлопець і дівчина перезирнулися — й розсміялися:

— Цукор, ти друга собі знайшла? Який чудовий хлопчик, — сказала дівчина, підняла лисичку і поцілувала її в гострий носик. — Хіба можна кинути такого красунчика? Звісно, заберемо, якщо він захоче!

Піввуха, яка теж слухала Цукор, пирхнула: скуйовджений, перемазаний землею, Тьмяноок нічим не нагадував красунчика. Поцопа суворо глянула на подругу — та знову пирхнула й відвернулася. Тьмяноок прибрав лапи й підняв морду з несміливою надією. Хлопець нахилився й обережно поманив лиса. Ок озирнувся на Поцопу, тоді зробив нерішучий крок уперед.

— Ну йди до мене, хороший, йди, дружочку, — лагідно мовив хазяїн Цукор. — Не бійся, ми тебе не скривдимо… От молодець! — Тьмяноок делікатно торкнувся мордочкою його долоні. Хлопець обережно підняв лиса й ніжно притис до грудей.

— Ну що ж, прощавайте, сестрички, — сказав Тьмяноок, окинувши поглядом село. — Може, ще побачимось.

— Та ще й як побачимось! — радісно вигукнула Цукор. — Тобі ж очі вилікують, дурненький! А потім ми в гості приїдемо!

Лисиці проводжали людей аж до руїн ферми, а потім зупинилися, дивлячись услід машині. І тоді Маслокуса зітхнула й сказала за всіх одразу:

— Біжіть легко, мов по першому снігу.

***
Земля вранці почала вкриватися інеєм, але вдень сонце ще гріло. Від Ранку Визволення минуло вже чимало днів — місяць встиг схуднути й знову стати круглим.

Грандіцопу та інших загиблих рятівниць поховали з почестями на галявинці, де навесні щільно розквітала сонячно-жовта калужниця. Після поховання міські лисиці почали збиратися додому найближчим потягом. Їх вів Кускус, який, на загальну думку, мав стати новим Головним Диму. Прощаючись, він притиснувся до Поцопи міцно-міцно, як тоді, коли був лисеням, а вона, як колись, жартома притиснула зубами його вухо.

— Ми ще побачимось, — сказала Поцопа синові. Але обидва вони знали, що це неправда. Тому Кускус кілька разів обертався, а мати дивилася вслід, поки він не розчинився у вечірній імлі.

Після відїзду міських гостей життя почало повертатися на звичні стежки. Поранені лисиці одужували. Багато врятованих оселилися в лісі — копали нори, починали нове життя. Дехто подався далі — у пошуках вільних місць або просто з цікавості, бажаючи побачити великий світ. Близько сотні старих лисиць залишилися в селі, щоб перезимувати під дахом і скористатися рештками здобичі, яку приносила старшим молодь. Дзьобоноса й Лисопуз усиновили вісьмох осиротілих лисенят, їм наслідували багато інших сімей. Навіть у немолодої пари, Кривокігтя й Тихолапи, з’явилися дві сіренькі прийомні доньки.

Серед тих, хто пішов світ за очі, був Довгоніг, якй втратив Твердолобу. Смерть подруги неймовірно боліла йому, але він нікому про це не розповідав. Лише, прощаючись із Поцопою, сумно мовив:

— Ти мала рацію, сестро. Треба було забрати її подалі… Пробач, що не послухав тебе.

Рідковус і Куронога, які тієї страшної ночі дійсно втекли з посту й сховалися в хащах, тепер намагалися виправдовуватися, вигадуючи щоразу дивніші причини — аж ло потрапляння в капкан. Але інші лисиці лише презирливо посміхалися або відкрито називали їх зрадниками. Тож зрештою ті йшли собі геть, підібгавши хвости. За кілька днів вони десь зникли. Чорноспина сказала, що бачила, як пара йшла на станцію — може, таки поїхали до того химерного Дикоміста, яким так вихвалялися.

Врятовані лисенята потрапили під опіку Маслокуси. Вона вчила їх шукати їжу, ховатися від небезпеки, слухати голоси вітру й листя. Нарешті головна здобувачка Диму знайшла своє покликання — стала наставницею. Вона не поспішала створювати пару, хоч майже кожен вільний лис був би щасливий назвати її подругою. Та всі розуміли — поки що її серце співає іншу пісню.

Піввуха стала Головною лисицею. Спочатку вона запропонувала обрати Поцопу, але та категорично відмовилась. Бурчачи й зітхаючи, Піввуха взялася наводити лад у селі — і виявилася несподівано мудрою й врівноваженою правителькою. Але відразу заявила, що наступної весни обов’язково поїде в гості до Хвостопушки, до якої троє міських подруг так і не дісталися понад рік тому. Уха вже вирішила, що замість неї за Головного залишиться золотаво-бежевий лис із ферми на ім’я Крем. Розумний меткий Крем здобув загальну любов і довіру, і всі знали, що скоро він створить пару з однією зі старших дочок Лисопуза й Дзьобоноси.

— Чому ти відмовилася? — якось спитала Піввуха подругу. — Ти ж була у нас за Головну.

— Я?!

— Ой, та не роби такі здивовані очі, як жаба під лопухом! — пирхнула Піввуха. — Хто напад на ферму готував? Ну ясно, що ми всі, але ж ти керувала!

— Я не змогла врятувати стільки сестер і братів, — гірко сказала Поцопа. — Якби я все краще спланувала… Поставила слідкувати за дорогою когось хороброго…

— І що б змінилося? — спитала Піввуха. — Тих, що в клітках, все одно було забагато. Ми не встигли б їх вивести.

— Треба було зробити два підкопи!

— Ага, щоб сітка просіла, і люди все знайшли. І привезли б, наприклад, собак… Собаки б розтерзали набагато більше наших. Сестро, слухай мене, — Піввуха підповзла ближче й зазирнула Поцопі просто в очі. — Ти зробила що могла. Ти прикликала Матір. Без неї б загинули всі, хто не встиг вибратись. І я, і Цукор, і Кускус.

Поцопа здригнулася. Вона навіть не подумала, що її син також міг ніколи більше не повернутися до лисенят. Може, подруга була права? Немає сенсу страждати через те, що сталося. Краще пам'ятати, любити, берегти в серці… І сподіватися на майбутню зустріч в засвітах, де лисиці бавляться на шовковій траві, не знаючи болю та скорботи.

— Вухо, я все одно не стала б Головною, — сказала вона, відчуваючи, як на серці потроху легшає. Поцопа вже бачила, що мусить робити, та не знала, як пояснити це подрузі. Але Піввуха її здивувала.

— Так, скоріше за все, у тебе інша дорога, — поважно сказала вона. — Я не знаю, яка саме. Але… пообіцяй мені, що коли буде треба, ти відгукнешся!

— Обіцяю, — сказала Поцопа й лагідно лизнула ніс подруги.

Тієї ночі уві сні Поцопа побачила молоду чорну лисицю, яка безтурботно дрімала на березі річки. Не встигла Поцопа здивуватися, чого б це їй наснилася якась незнайомка, як та відкрила одне око — знайоме, золоте, насмішкувате.

“Все ще зволікаєш?” — спитала вона.

“Чекаю”, — спокійно відповіла Поцопа.

“Чого?”

“Попутного вітру”.

“Дивись не прогав”, — зітхнула колишня Лисяча Матір.

“Як ти?” — поцікавилася Поцопа.

“Я знову молода, і мої лисенята зі мною, — відповіла Матір. — Я зробила все, що мала зробити, і тепер можу йти, куди захочу”.

“Але досі сидиш коло річки?”

“На тебе чекаю, дурненька, — лагідно відповіла та. — Ти ж не заспокоїшся, поки не дізнаєшся про мою долю. А тепер мені час”, — вона піднялася, спустилася з берега й пішла просто по воді, потроху зникаючи в потойбічному сяйві.

***

Одного чудового сонячного дня Поцопа вибралася на дах старого курника. Звідси було видно все. Село, повне життя. Ліс, що прийняв у свої обійми втікачів. Поля, що простягалися аж до горизонту. Усі, хто вижив, знайшли своє місце. Усі, хто загинув тієї страшної ночі, були оплакані й залишилися в серцях.

Поцопа жадібно вдихнула осіннє повітря. Воно пахло листям, прілою травою, димом і водою — і кликало. Кликало на пухнасті хмари, на райдужні мости й зоряні дороги. Тими дорогами й мостами можна було швидко дістатись туди, де чекають на голос і допомогу, де кричить страх і плаче біль, де ще є клітки й несправедливість.

Поцопа присіла на задні лапи, підняла морду до неба. Сонце лизнуло її шубку, засміялося, покликало в дорогу. Ніким не помічена, вона стрибнула на підставлену вітром долоню — і злетіла. Вище й вище, до хмар і далі. Лапи торкались золотих променів, хвіст лишав у небі білі пухнасті сліди.

Нова Велика Мати поспішала туди, де її чекали. А ліс залишався внизу — живий, вільний і вдячний.

Отредактировано (2026-02-07 22:33:55)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

От і все, лисички пішли жити своїм життям.
Іноді я думаю, чи не занадто їх олюднила. Але ж це фактично розповідь про людей. Про наші дні. Ну як дні - останні 12 років нашого життя, але за мірками космосу це не те що дні, а миттєвості миттєвостей.
...як я заїбалася пам'ятати, що за мірками космосу ми метелики-односекундки.
Лети, Цопо, твоя секунда все ще триває.

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Ох. Дуже-дуже дякую.
(Ні, як на мене - не надто, і якщо б тільки про наші, на жаль).

Adolf Dietrich (1877 - 1957) - Winter Silence on the Untersee with Fox. 1925.

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Ні, як на мене - не надто

якщо б тільки про наші, на жаль

Це так, але я можу користатись тільки зі свого досвіду. Хоча не те щоб він дуже відрізнявся від досвіду предків, напевне.

Winter Silence on the Untersee with Fox

Яка там мила лисозакарлючка!

Дякую, що читаєш і говориш, це для мене дуже важливо.

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Підрихтувала, відправила у видавництво, одне написало, що взяли на розгляд, тому привід для обережного оптимізму вже є. Щонайменше не послали одразу, хоча видавництва зараз завалені рукописами.

Сьогодні побачили отакий трамвай. Ну, в принципі, все правда ж.

Отредактировано (2026-02-09 19:39:26)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Для себе - підтримати оцих дівчат своїми 1,5%
https://strajkkobiet.eu/co-robimy/

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Прочитала пост однієї пані про те, як погано в Польщі. Вона скаржилася, що вистачає лише на їжу, що навіть до музею не може собі дозволити сходити. А потім додала - підлоги мити я не піду, дякую дуже! Пореготала. А от я мию, і можу їздити в цікаві місця (підрахувала - минулоріч виїздила за межі міста 12 разів, регіону - 5 разів, країни - двічі), купувати продукти, одяг, за потреби - техніку, іноді ходити в музеї, оперу та кафе. Знайду ще 2 годинки підробітку і почну лікуватися (не хочу по НФЗ, великі черги). Як на мене, краще мити, ніж нити XD

І треба вже про Лодзь дорозповісти! Бо скоро Краков і Катовіце.

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

О, вже знаю, куди їхати найближчим часом

У мальовничому зоопарку Лончна, розташованому у Нижньосілезькому воєводстві, відкрилася нова туристична пам'ятка: павільйон, з якого через величезне панорамне вікно відвідувачі можуть спостерігати за п'ятою за величиною зграєю арктичних вовків у Європі.

Зоопарк Лончна - це місце з унікальною, природною атмосферою. Тварини містяться у просторих вольєрах, а гірський клімат сприяє різноманітності видів. Окрім вовків, відвідувачі можуть побачити також більше 100 видів тварин з усього світу.

ZOO Łączna, Łączna 25, Mieroszów 📅 Пн-Вс — 10:00–17:00
https://zoolaczna.pl/

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

І ще про звірів. Це дика лисиця, яка приходить додому до англійської письменниці Люсі. Люсі назвала її Хейді, я вже писала про них раніше. Але подивіться, як незвично поводиться доросла дика тварина в людському домі! Це неймовірно, не втомлюся повторювати

https://www.youtube.com/watch?v=drTMLLq … 1HQg%3D%3D

Отредактировано (2026-02-10 20:45:31)