Вчора ми їздили до Нової Руди - маленького містечка в сілезських горах, де добувався антрацит. Про містечко розповім пізніше, а зараз про нереально класну екскурсію до музею Давня Копальня.
Власне копальня на гірничому полі П'ястів почала працювати від 1781 року, але промисл гірничий на цих землях був знаний од 15 сторіччя. Тому ця шахта - найдавніша на території сучасної Польщі. Після Другої світової війни це було єдине місце в Польщі, де видобували сланець і піддавали його складним процесам очищення та випалу. Це призвело до створення унікальної промислової інфраструктури, зокрема знаменитих печей для випалу в Новій Руді. З економічних причин у 1992 році почався процес ліквідації, який продовжувався 3 роки. У 1994 році тут було створено музей, де ми й побували.
Спочатку нас провели “верхнім” музеєм - залами, присвяченими процесу утворення вугілля і традиціям гірників. Потім показали диспетчерську - місце, звідки диспетчер стежив за роботою бригад і подавав сигнали небезпеки. Ця шахта вважалася однією з найнебезпечніших у Європі, тому що містить у великих підземних порожнинах а вуглекислий газ. Звичний шахтний газ, вибухонебезпечний метан, різко пахне й швидко розсіюється, тому людина має шанс врятуватися. Вуглекислий газ (двутленек венгля) особливо небезпечний тим, що не має запаху, тому може швидко спричинити отруєння, головний біль, запаморочення, втрату свідомості й смерть. Найбільша тутешня гірнича катастрофа 1941 року забрала життя 187 людей.
Цікаве: гірничий прапор має 2 кольори - зелений (поверхня) і чорний (підземелля). Під час “барбурок” - особливого свята покровительки гірників святої Варвари - прості гірники носили шапочки з чорними плюмажами, а керівники - з зеленими (тому що керували згори).
Потім настає час спуску до копальні. Всім дають можливість вибрати колір каски (червоний, білий, жовтий, зелений). Потім нам повідомили, що означали кольори саме в цій копальні (в інших могли бути інші значення). Білий колір носили керівники зміни та наглядачі, червоні - електрики, зелені - студенти-практиканти та недосвідчені шахтарі. Жовті каски на інших шахтах носили транспортники, а на цій - мьодяжі, себто робітники, які виносили й чистили великі баки, що правили гірникам за туалет.
Протягом маршруту показують різні локації (транспортер, каретку швидкої допомоги, стайні, забої) та інструменти, розказують, в яких нелюдьских умовах працювали в шахті дорослі, діти та коні. Причому для коней, хоч вони в цій темряві й сліпнули за рік, умови створювали значно кращі, ніж для людей. Ну бо за коней треба платити великі гроші, а люди - помер хтось, то й що, на його місце наступний прийде. Тому не дивно, що гірники сильно пили - після 12-годинної нереально важкої фізичної праці розслабитися самотужки мало у кого виходить.
